Закон україни про європейський суд

Публікації

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

Поняття «закон» і «встановлений законом» в концептуальному розумінні практики Європейського суду

Олександр Дементьєв, юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело: «Юридична практика»

Спостерігаючи за діями влади, можна припустити, що представники законодавчої гілки, розробляючи і приймаючи нормативно-правові акти, а представники виконавчої гілки – застосовуючи ці акти, керуються принципом верховенства закону, а не верховенства права. Такий висновок можна зробити на самій лише підставі того, що деякі нормативні акти іноді приймаються під конкретні події в державі, переслідуючи мету легалізації певних (раніше незаконних) деліктів, однак забуваючи при цьому, що такі акти є абсолютно неузгодженими з «духом» права. Різниця між цими, на перший погляд, схожими визначеннями простежується навіть у тому, що дії представників влади на основі принципу верховенства закону можуть бути законними, але при цьому можуть містити ознаки свавілля. Іншими словами, законні дії не виключають того, що вони можуть нести свавільний характер, у той час коли застосування законів з усвідомленням принципу верховенства права свавілля в сучасному демократичному суспільстві породити апріорі не може.

Відповідати принципу

Не дивно, що Європейська спільнота вже досить тривалий час живе у правовому полі, яке відповідає саме принципу верховенства права, а не верховенства правового акта. Особливо такий висновок напрошується в процесі аналізу рішень Європейського суду з прав людини (Євросуд). Зокрема, в своєму рішенні у справі «Гентрих проти Франції» («Hentrich v. France») від 22 вересня 1994 року, заява № 13616/88, пункт 42, Європейський суд визначив, що вимога законності, яке випливає з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і, зокрема, принципу верховенства права. При цьому в рішенні «Кушоглу проти Болгарії» («Kushoglu v. Bulgaria», від 10 травня 2007 року, заява № 48191/99, пункт 50) Євросуд зазначив, що хоча проблему тлумачення національного законодавства повинні вирішувати насамперед національні органи влади, зокрема суди, завдання Європейського суду полягає в тому, щоб з’ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положень Конвенції. Відповідно, Євросуд припускає, що всі рішення, прийняті національними судами на підставі чинного законодавства, можуть в своїй абсолютній більшості (тобто всі) теоретично відповідати принципу законності, однак це не обов’язково означає, що такі рішення будуть відповідати принципу верховенства права, отже, та духу Конвенції унаслідок довільного застосування чинних законів. Перевірка зазначеного і є основним завданням Європейського суду в даному контексті. Крім того, у своєму рішенні «Совтрансавто-Холдинг» проти України» («Sovtransavto-Holding v. Ukraine», заява № 48553/99, пункти 79, 97 і 98), прийнятому щодо України, Європейський суд зазначив, що, маючи обмежену компетенцію щодо перевірки дотримання національного законодавства, він може сформулювати відповідні висновки по Конвенції, якщо встановить, що при застосуванні закону в тому чи іншому справі національні суди допустили явну помилку або застосували його таким чином, щоб взяти довільне рішення. Наближаючись до основної концепції підходу Європейського суду до розуміння понять «закон» і «встановлений законом», слід враховувати, що Європейський суд у своїй прецедентній практиці зазначає наступне: слово «закон» у виразі «встановлений законом» охоплює не тільки статути, але і неписане право. Як показує практика, Європейський суд не надає значення тій обставині, що «інститут неповаги до суду» є дітищем загального права, а не законодавства. Постанова про те, що обмеження, накладене в силу загального права, не відноситься до обмежень, «встановленим законом», лише на тій підставі, що воно не закріплено в законодавстві, позбавляє бере участь у Конвенції держава системи загального права захисту і підрубує корінь правової системи цієї держави. Така постанова набрала б в явне протиріччя з наміром укладачів Конвенції.

Тлумачення на практиці

Як відомо, на практиці заявники не стверджують, що вираз «встановлений законом» кожен раз вимагає наявності законодавчого акта. У їх уявленнях, спрямованих в Європейський суд, як правило, зазначається, що законодавство потрібно, тільки якщо норми загального права настільки невизначені, що вони не відповідають, за твердженням заявників, суті концепції, укладеної в цьому виразі, а саме – принципом правової визначеності. В автентичних (французькою та англійською мовами) текстах Конвенції вираз «встановлений законом», кілька разів з’являючись у тексті Конвенції, приймає різні значення. Так, слід зазначити, що у французькому тексті щоразу виступає формула «prvues par la lois». При цьому, коли те ж французьке вираз з’являється у пункті 2 статті 8 Конвенції, статті 1 Першого протоколу та у статті 2 Протоколу 4 до Конвенції, в англійському тексті відповідно говориться «згідно із законом» (in accordance with the law), «передбачено правом» (provided for by law) «згідно з правом (in accordance with law). Таким чином, зіткнувшись з кількома версіями правовстановлюючого міжнародного договору, кожна з яких є однаково автентичним, але не точно такий же, Європейський суд встановив прецедентну практику, відповідно до якої суд повинен тлумачити ці версії таким чином, щоб зблизити їх настільки, наскільки це можливо і відповідає реалізації цілей і досягнення завдань договору (рішення по справі Вемхоффа («Wemhoff v. Germany», від 27 червня 1968 року, пункт 8, а також пункт 4 статті 33 Віденської конвенції від 23 травня 1969 року про право міжнародних договорів). На думку Європейського суду, з виразу «встановлені законом» слідують дві вимоги. По-перше, право має бути адекватною мірою доступним: громадяни повинні мати відповідну обставинам можливість орієнтуватися в тому, які правові норми застосовуються до даного випадку. По-друге, норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою мірою точності, що дозволяє громадянину погоджувати з нею свою поведінку: він повинен мати можливість, користуючись відповідною радою при необхідності, передбачати (у розумних межах стосовно до обставин ступеня) наслідки, які може спричинити за собою дана дія. Ці наслідки не обов’язково передбачити з абсолютною певністю: досвід показує, що це недосяжно. І знову, хоча визначеність вельми бажана, вона може спричинити за собою зайву жорсткість, тоді як право повинно мати здатність йти в ногу з мінливими обставинами. Відповідно, багато законів неминуче набувають терміни, які більшою чи меншою мірою розпливчасті і чиє тлумачення і застосування є питанням практики.

Норми негативного впливу

Застосування «неякісних» актів спричиняє порушення прав людини і закиди на адресу суддів

Якби нардепи приділяли більше уваги своїм безпосереднім обов’язкам, а не з’ясуванню відносин, кількість рішень ЄСПЛ щодо України суттєво зменшилася б.

В умовах, коли Україна залишається одним із лідерів за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини, необхідно проаналізувати причину цих скарг. Як виявляється, в окремих випадках порушення прав людини відбуваються через недоліки самого законодавства, яке доводиться застосовувати суддям.

Не виходячи за межі закону

З кожним днем у сучасній правовій реальності України дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини набуває «фундаментального» значення та охоплює всі сфери правозастосування.

Законодавець, ухвалюючи нові закони та вдосконалюючи чинні, орієнтується як на норми конвенції, так і на позицію Європейського суду, який тлумачить її норми, що перетворює нормативно-правовий акт на «якісний закон». Крім того, при розгляді справ незалежно від форми судочинства як самі учасники розгляду, так і суди намагаються реалізувати свої висновки із врахуванням європейських стандартів.

Говорячи про стан правозастосування, ми часто помічаємо, що націо­нальні суди, приймаючи відповідне рішення, діють в межах і на підставі національного закону. Проте в Страсбурзі все одно часто констатують порушення конвенції, оскільки не було дотримано принципу законності.

При розгляді справ Європейський суд з’ясовує, чи відповідає національний закон включно загальним принципам, які сформульовані чи випливають з положень конвенції, на чому наголошено, зокрема, у справі «Вінтерверп проти Нідерландів».

Поняття «закон» у практиці Суду значно ширше від розуміння законодавчого акта. Так, виходячи з практики ЄСПЛ, закон може включати і підзаконні нормативні акти, і навіть за певних обставин сталу судову практику, якщо така практика за законом чи в силу традицій є обов’язковою.

Стандарт якості

«Якість закону» є автономним поняттям, створеним Європейським судом у процесі тлумачення положень конвенції. Вимоги до якості закону добре проілюстровані у справі «Корецький та інші проти України». Зокрема, в пп.46—47 рішення ЄСПЛ дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у п.2 ст.11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції ЄСПЛ закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований достатньо чітко для того, щоб вона могла передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права — одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих конвенцією.

Відповідно, закон має досить чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства (котре, безумовно, не може передбачити всі можливі випадки) значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від кількості й статусу осіб, котрих воно стосується.

Європейський суд неодноразово звертав увагу на недосконалість законодавства України й необхідність дотримуватися принципу правової визначеності. Так, у рішенні в справі «Єлоєв проти України» сказано: «Суд уважає, що відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства, не відповідає критерію «передбачуваності закону» для мети п.1 ст.5 конвенції».

Саме такі висновки щодо якості закону стосуються положень Кримінально-процесуального кодексу 1960 р.,
які нині виправлені з прийняттям нового кодексу. Це, безумовно, стало суттєвим кроком до приведення законодавства у відповідність з європейськими стандартами та практикою Страсбурга. Так, у нормах нового КПК знайшли втілення стандарти щодо визначення строку тримання під вартою при обранні запобіжного заходу, щодо періодичного перегляду строку взяття під варту, закріплено гарантії рівності учасників кримінального провадження тощо.

Подвійне трактування

Водночас, незважаючи на всю прогресивність нового КПК, все ж таки за досить незначний термін його дії Європейський суд уже знайшов «неякісні» положення.

Так, у справі «Чанєв проти України» ЄСПЛ звернув увагу на досить серйозний недолік нового кодексу. Зокрема, суть справи зводиться до того, що заявника затримали працівники міліції за підозрою у вбивстві, слідчий суддя обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 27 січня 2013 року, а 25 січня продовжив арешт до 27 лютого. За день до цієї дати у справі заявника було затверджено обвинувальний акт. 27 лютого прокуратура передала до суду обвинувальний акт та матеріали справи, а вже наступного дня захисник арештованого звернувся до начальника СІЗО з клопотанням про його негайне звільнення з огляду на те, що призначений судом період тримання під вартою закінчився. Листом від того ж числа начальник СІЗО відповів захиснику, що згідно з КПК після передання матеріалів справи до суду першої інстанції саме останній вирішує питання щодо продовження тримання під вартою.

ЄСПЛ зауважив, що обставини цієї справи відрізняються від попередніх тим, що кримінальне провадження щодо заявника здійснювалося відповідно до нового КПК. У цій справі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства до 27 лютого було обрано слідчим суддею. Того дня кримінальну справу заявника було передано до суду першої інстанції, який прийняв її до своєї юрисдикції, а також отримав повноваження щодо обрання запобіжного заходу. Проте суд першої інстанції протягом близько 1,5 місяця (з 27 лютого до 15 квітня) не розглядав цього питання (заявник перебував під арештом), хоча ст.203 КПК чітко передбачено, що усі ухвали про застосування запобіжного заходу втрачають чинність одразу після закінчення строку їхньої дії.

Усі скарги заявника щодо незаконності тримання його під вартою без судового рішення та клопотання про звільнення залишено без задоволення на тій підставі, що арешт здійснювався відповідно до закону. Зокрема, слідчий суддя залишив скаргу без задоволення, стверджуючи, що в суду першої інстанції було 2 місяці для вирішення питання стосовно продовження тримання його під вартою відповідно до ч.3 ст.331 КПК. Таким чином, національні органи влади вважали, що порушення права заявника на свободу не було, попри той факт, що він перебував під арештом протягом 1,5 місяця без судового рішення. До того ж вони посилалися на положення кодексу як на такі, що допускають таку ситуацію.

Стосовно цього питання Суд зазначив, що новий КПК нечітко регулює питання тримання особи під вартою в період після закінчення досудового розслідування та до початку судового розгляду. Отже, наголосили в Страсбурзі, ч.3 ст.331 КПК передбачено, що суд першої інстанції має двомісячний строк для вирішення питання стосовно продовження тримання обвинуваченого під вартою, навіть якщо уже закінчився строк дії попередньої ухвали про арешт, постановленої слідчим суддею. Викладені міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що існуюча законодавча база дозволяє тривале тримання під вартою обвинуваченого без судового рішення на строк до двох місяців, і такі положення були застосовані до заявника у вказаній справі, що порушило ст. 5 конвенції.

Робота над помилками

Таким чином, ми бачимо, що виникають ситуації, коли при розгляді справ суди приймають рішення на підставі національного законодавства, його підтримують усі інстанції, але, як наслідок, все одно відбувається порушення норм конвенції. Зумовлено це передусім недоліками вітчизняного законодавства і застосуванням «неякісного закону».

Розв’язати цю проблему можна, усунувши суперечності закону і положень конвенції. Щоправда, для цього необхідна активна позиція законодавця. Як позитивний приклад подолання проблем «якості закону» можна назвати правове регулювання питання зміни по батькові, оскільки в нашому законодавстві, на відміну від можливості змінити ім’я та прізвище, прямо не передбачено право особи змінювати по батькові, що констатовано у рішенні ЄСПЛ у справі «Гарнага проти України».

Для виконання цього рішення було розроблено відповідний законопроект, яким пропонується внести зміни до чч.1 і 2 ст.295 Цивільного кодексу, котрими передбачатиметься право особи на власний розсуд змінювати своє по батькові так само, як прізвище чи ім’я.

Таким чином, не завжди потрібно звинувачувати суддів в умисному порушенні норм конвенції. Адже законодавцю також потрібно задуматися над належним виконанням своїх обов’язків і прийняттям «якісних актів», які застосовуються всіма учасниками правовідносин.

ПРЯМА МОВА

ЮРІЙ ПЕТРЕНКО, адвокат, партнер АО «Спенсер і Кауфманн»: «Недоліки українського законодавства не можуть бути виправданням для порушень суддями прав громадян»

— Дійсно, іноді закони містять норми, що суперечать міжнародним договорам, в тому числі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас недоліки українського законодавства не можуть бути виправданням для порушень суддями прав громадян, і ось чому.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства. Кожен процесуальний кодекс містить положення, згідно з якими у разі невідповідності закону міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана ВР, суд застосовує міжнародний договір.

Крім цього, відповідно до ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати при розгляді справ згадану Конвенцію та практику цього суду як джерело права. Тобто суд завжди має можливість і навіть зобов’язаний у разі, коли застосування закону може призвести до порушення прав людини, керуватися нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також брати до уваги прецеденти ЄСПЛ.

Європейський Суд знову знайшов порушення принципу справедливості судового процесу – юристи ХПГ святкують перемогу

Сьогодні, 30 січня 2018 року, Європейський Суд виніс рішення на користь пані Тетяни Боєць. Її інтереси перед ЄСПЛ представляли адвокат Геннадій Токарев та юрист Олена Ащенко, справа була підтримана Фондом стратегічних справ Харківської правозахисної групи.

Заявниця скаржилася, зокрема, на те, що проти неї було порушено дві кримінальні справи за обвинуваченням у отриманні хабара від засекреченої особи М. Незважаючи на численні звернення заявниці, вона не отримала справедливого судового розгляду кримінальної справи за її звинуваченням. До того ж, правоохоронці наклали на неї особисте зобов’язання не залишати місто, і у Заявниці не було ефективних внутрішніх засобів правового захисту для того, щоб захистити свої порушені права.

Заявниця працювала паспортистом у одному з ЖЕКів міста Харкова, і у 2004 році вона була звинувачена у провокації хабара. 16 лютого 2006 року Київський суд визнав Заявницю винною у шахрайстві та підбурюванні до хабарництва та засудив її до штрафу у розмірі 5000 гривень. Хоча Заявниця не визнала свою провину, Суд виніс обвинувальний вирок, спираючись на покази потерпілої М., які були дані під час досудового слідства, та свідчення свідків Г. та Т. під час досудового слідства. До суду потерпіла та свідки не викликалися. Суд першої інстанції також послався на протокол виїмки від 7 лютого 2004 року та акт судово-медичної експертизи від 26 лютого 2004 року. У вироку було зазначено, що Заявниця спочатку зізналася у вчиненні правопорушення, але пізніше відкликала своє зізнання нібито за відсутності інших причин, крім спроби уникнути відповідальності.

25 квітня 2006 року Апеляційний суд залишив в силі вирок від 16 лютого 2006 р. Він вказав, що місцезнаходження М. та Т. нібито не може бути встановлено і немає причин сумніватися в достовірності заяв, які вони зробили під час досудового слідства. Також не було підстав підозрювати їх у наявності будь-яких особистих намірів щодо «очернення» Заявниці. Загалом, Апеляційний суд не дав правової оцінки жодним процесуальним недолікам вироку першої інстанції, на які посилалася Заявниця. 8 жовтня 2007 року Верховний Суд відхилив касацію Заявниці щодо питань права та підтримав попередні рішення судів. Загальний висновок полягав у тому, що порушення кримінального законодавства не було встановлено.

Однак на цьому переслідування Заявниці не припинилося – з 2009 по 2013 роки проти неї існувала друга кримінальна справа – за невиконання вироку суду 2006 року. У рамках цієї кримінальної справи на Заявницю було покладено декілька зобов’язань, у тому числі не виїжджати за межі Харківської області.

Дослідивши доводи сторін, Європейський Суд прийшов до висновку, що нездатність українських органів влади докласти усіх зусиль для забезпечення присутності потерпілої М. у судовому засіданні, важливість її показань для засудження Заявниці та відсутність можливості оскаржити належність всіх інших поданих доказів, призвело до того, що судовий процес не відповідав принципам справедливості.

Тому Суд знайшов порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3 (d) статті 6 Конвенції у даній справі та призначив Заявниці компенсацію нематеріальної шкоди у сумі 2500 євро.

Вітаємо юристів ХПГ з черговою успішною справою!

Проблеми примусового виконання рішення Європейського суду з прав людин

Проблемні аспекти примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини при недостатньому бюджетному фінансуванні.

Згідно ст. 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV (надалі — Закон N 3477-IV) виконання Рішень здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Читайте также

Конвертація коштів, присуджених Судом, оформлення платіжних документів (платіжного доручення) проводиться Міністерством юстиції України , як органом, відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, з урахуванням особливостей, вищезазначених нормативно-правовими актами та законодавством України, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов’язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 р. № 408 (надалі — Порядок № 408).

ВАЖЛИВО: розпорядником коштів по рішенням Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України, а не Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України або Державна виконавча служба України.

Виконання рішень здійснюється в добровільному (самостійному) порядку, без заходів примусового виконання, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом направлення Департаментом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України офіційного перекладу рішення, платіжного доручення та постанови про відкриття виконавчого провадження до Державної казначейської служби України для оплати на користь стягувача.

На прикладі нещодавнього рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2017 року у справі № 826/6322/16 (ЄДРСРУ № 64171253) вбачається, що (. ) процес виплати справедливої сатисфакції не є миттєвим і може тривати декілька тижнів, чи навіть місяців , що пов’язано з низкою різних факторів: отримання від заявника інформації, необхідної для проведення виплати, узгодження з загальними бухгалтерськими правилами, технічні затримки властиві банківським транзакціям, вибір способів перерахунку і таке інше.

Виконання рішень Суду передбачає виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального та загального характеру.

За загальним визначенням ст. 1 Закону N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відшкодування — а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

Відповідно до ст. 13 Закону N 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

ВАЖЛИВО: Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов’язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються — за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи — державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

ВАЖЛИВО: Відповідно до ст. 10 Закону N 3477-IV заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відповідно до ст. 5 Закону N 3477-IV протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб’єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 11 цього ж Закону контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.

Таким чином, на відміну від відшкодування моральної та матеріальної шкоди Суд не може встановити державі, які саме заходи необхідно вжити щодо відновлення порушених прав заявника.

Також, нормами Законів N 3477-IV та N 606-XIV не визначено механізму виконання рішень національних судів, які Уряд України згідно рішення Суду зобов’язався виконати.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 13 Віденської конвенції про право міжнародних договорів для цілей тлумачення договору поряд з контекстом термінів договору враховується зокрема, наступна практика застосування договору.

Відповідно до пункту 1 статті 32 Конвенції на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї поширюється юрисдикція Європейського суду.

При цьому, Європейський суд з прав людини «неодноразово наголошував, що Конвенція є живим інструментом, що повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (рішення від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer V. the United Kingdom), п, 31, Series А № 26; рішення від 7 листопада 2012 року у справі «Пічкур проти України» (Pichkur v. Ukraine), заява № 10441/06, п. 53).

У рішенні у справі «Великода проти України» викладена нова позиція Європейського суду щодо таких скарг, яка підлягає застосуванню як частина національного законодавства.

Статтею 17 Закону N 3477-IV визначено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Войтенко проти України» , виконання рішення про стягнення коштів з державної установи могло бути здійснено лише за умови, якщо б такі витрати були попередньо передбачені у законі про державний бюджет . Причина невиконання судового рішення про стягнення коштів з державної установи полягає саме у відсутності відповідних законодавчих заходів, які б забезпечували виконання цього рішення, а не у бездіяльності органу ДВС.

До аналогічного висновку прийшов Європейський суд у справі «Ромашов проти України» . Зокрема, Суд зазначив, що виконання у відношенні державного органу може бути здійснене лише в тому випадку, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Факти справи свідчать про те, що протягом періоду, що розглядається, виконанню відповідного судового рішення перешкоджала саме відсутність законодавчих заходів, а не неналежне виконання своїх обов’язків державними виконавцями.

Також, згідно з рішенням Європейського суду «Козачек проти України» , встановлено, що в українському законодавстві ні суди, ні виконавча служба не мають права скасувати закони або зобов’язувати державу вносити зміни в закон про бюджет.

ВИСНОВОК: рішеннями міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, буде встановлено відсутність бездіяльності органу державної виконавчої служби при виконанні рішень про стягнення коштів з бюджетної установи за відсутності відповідних бюджетних асигнувань.

Таким чином, вжиття державним виконавцем будь-яких інших заходів з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини, крім визначених Законом N 3477-IV законодавством не передбачено.

Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Разом з тим, п. 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Заява N 70297/01) від 18.10.2005 р. передбачено, що Високий Суд погоджується, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні рішень судів (див. вищезазначене Voytenko judgment ( 980_223 ), параграф 42), однак відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання (п. 48 Рішення).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 19.11.2012 у справі № 5015/166/12 ).

«Чому Україна не виконує рішення Європейського суду з прав людини?»

Обов’язкове виконання рішень Європейського суду з прав людини – це невід’ємна гарантія та один з головних принципів внутрішньої та зовнішньої діяльності держави в сфері захисту прав людини в Європі. Не дивлячись на те, що у 2017 році Україна заклала 640 млн. грн. в держбюджет на виконання рішень ЄСПЛ, тим не менш вона залишається лідером серед країн за кількістю поданих і невиконаних заяв в межах Європейського суду.

В загальних принципах Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом визначається, що повага до демократичних принципів, прав людини та основоположних свобод повинні формувати основу внутрішньої та зовнішньої політики країн і є основними елементами цієї Угоди.

Як відомо, відправною точкою у захисті зазначених вище прав виступає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у якій зазначається, що забезпечення виконання Сторонами зобов’язань за Конвенцією досягається, в тому числі, і шляхом створення Європейського суду з прав людини (далі – Суд, ЄСПЛ).

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Стан виконання рішень ЄСПЛ

Згадуючи про ЄСПЛ, варто зазначити, що за статистичними даними Міністерства юстиції України з початку 2017 року із всіх заяв, що надійшли до Суду, більше ніж 22 % (18 650) від України, що робить останню безумовним лідером серед інших країн у 2017 році, як і в попередніх роках.

Однак, якщо припустити, що така катастрофічна цифра рано чи пізно набуде вигляду рішень зазначеної судової інстанції, виникає питання чи буде виконано кожне із рішень вчасно та в повному обсязі.

Як свідчить практика, Україна є не лише лідером серед поданих до Суду заяв, а також однією із перших серед держав, що ці рішення не виконує або виконує із суттєвою затримкою.

Зазначене вище аж ніяк не наближує нашу державу до такої, і без того не безпроблемної, євроінтеграції. Безумовною є специфічність рішень Суду поряд із рішеннями національних судів. Це виявляється і у змісті таких рішень, і у процедурі їх виконання.

З метою виконання рішень ЄСПЛ в Україні прийнято спеціальний Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Цим Законом передбачається досить послідовна і зрозуміла процедура виконання таких рішень, у ньому встановлено стислі та розумні строки виконання рішень, утім все це не стає запорукою швидкого та всебічного їх виконання.

Говорячи, про причини такої проблеми варто зазначити, що навіть зазначений вище Закон не позбавлений певних недоліків, що, в свою чергу, створюють певну неузгодженість і затримку у виконанні рішень.

Законодавчі недоліки

1. Відсутність місця виконання. Так, зокрема, Законом встановлюється, що з метою виконання рішення Орган представництва надсилає таке рішення до державної виконавчої служби, при цьому жодним чином не здійснено конкретизацію щодо його місця виконання, оскільки боржником у даному випадку виступає специфічний суб’єкт – Україна.

2. Відсутність фінансування. Та чи не найголовнішою причиною такого тривалого виконання рішень більшість з науковців визнають відсутність цільового фінансування. Закон визначає, що виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Дякуємо! Тепер: 1) Натисніть »ОТРИМАТИ КУПОН« ; 2) Введіть ваше Ім’я та Email, щоб ми змогли надіслати вам КУПОН прямо на пошту! Якщо не приходить — перевірте папку «Спам»!

Утім, аналізуючи видатки закладені у Законі України «Про Державний бюджет на 2017 рік», не зайвим буде зазначити, що на платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України у цьому році виділено лише 640 млн. грн.

Якщо уявити навіть, що близько 5% від наявних нині на розгляді Суду заяв будуть прийняті і отримають задовільне рішення, яким Україну буде зобов’язано сплатити на користь заявника в середньому 1500 євро, зазначена вище цифра видатків видається занадто малою, і аж ніяк неспроможна в повній мірі забезпечити такі видатки.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Звичайно, в сучасних умовах питання належного фінансування виконання рішень Суду стоїть досить гостро, але у цьому контексті правильним буде згадати рішення ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України», у якому Суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів як виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу. Тим самим підтверджуючи, що невиконання рішення не може бути виправдане внаслідок відсутності бюджетних видатків.

Отже, свідоме зменшення видатків на виконання рішень ЄСПЛ не найкращим чином відображається на загальному іміджі держави, тим самим демонструючи, що не вжиття усіх можливих заходів щодо виконання рішень Суду, а також відсутність прагнення щодо застосування у національному законодавстві міжнародних стандартів із захисту прав людини, свідчить про достатньо невисокий рівень правової культури держави як інституту політичної системи.

Зазначені вище проблеми свідчать про нагальну необхідність створення усіх можливих організаційних та правових умов щодо своєчасного виконання рішень Суду, що, у свою чергу, сприяло б розвитку України у контексті зближення із європейською спільнотою.

Автор: юрист, Євгеній Макаренко.

Про проблеми невиконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні дивіться також на відео нижче:

Это интересно:

  • Вопросы нотариусу по завещанию Вопросы по наследству Вопрос. Умер наш дедушка. У него было два сына, которые умерли еще раньше. У одного сына двое детей, а у другого, моего отца, я единственная дочь. Другие наследники мне говорят, что квартиру дедушки делится на троих. Разве я не должна получить больше долю, чем […]
  • Как оформить соискательство диссертацию Как оформить соискательство диссертацию Аспирантура.РФ Аспирантуры. Обучение в аспирантуре и защита диссертации. Далее--> Что такое аспирантура Обучение в аспирантуре. Очная, заочная аспирантуры. Далее--> Аспирантуры Москвы и России ВУЗы с аспирантурой. Формы обучения. Платная и […]
  • Опека орджоникидзевский район г уфа Опека орджоникидзевский район г уфа Проект поддержки приемных семей «Ванечка» реализуется с 2009 года.Суть проекта – люди, допускающие для себя возможность когда-либо принять в семью ребенка, с нашей помощью дозревают до конкретных действий по устройству детей в семью и получают […]
  • Бланк заявление по утере птс Восстановление ПТС на авто при утере Процедура восстановления паспорта технического средства необходима при утрате вследствие кражи или собственной неосмотрительности. Во всех остальных случаях выполняется замена ПТС. Порядок восстановления ПТС Процедура по восстановлению утерянного […]
  • Заявление на выдачу вкладыша трудовой Как правильно оформить вкладыш в трудовой книжке работника К концу трудовой деятельности многие граждане обнаруживают, что трудовая также завершается, то есть страницы в ней заканчиваются. У некоторых лиц, отличающихся особой активностью, последняя страница заполняется, когда до […]
  • Пример заявление о краже телефона Пример заявление о краже телефона Образцы документов. Образцы договоров, контрактов, приказов, соглашений. Далее--> Образцы заявлений. Образцы заявлений, обращений, исков, резюме. Далее--> Образцы для налоговой. Образцы деклараций, форм отчетности. Далее--> Образцы для жизни. […]
  • Бесплатно пособие по ушу Инфо-портал. Лучший досуг для всех! Поиск по сайту Фильмы и игры скачать бесплатно Электронные книги скачать бесплатно книга "Азбука Ушу" (ушу для детей) (Подробное методическое руководство) 1 2 3 4 5 ( 9 Голоса -ов )Подробности Просмотров: 7293 Название книги: Азбука Ушу […]
  • Ввели ли налог на роскошь На какие автомобили будет налог на роскошь в 2018 году Список автомобилей до 5 миллионов Дорогие читатели! Наши статьи рассказывают о типовых способах решения юридических вопросов, но каждый случай носит уникальный характер. Если вы хотите узнать, как решить именно Вашу проблему - […]

Author: admin